ольська письменниця, авторка книжок для підлітків Малґожата-Кароліна Пекарська:

«Такі події, як Євромайдан, завжди впливають на молодих людей, котрі, як правило, є ідеалістами. Коли мені було п’ятнадцять (1983 рік — О.К.), у Варшаві замордували випускника школи Ґжеґожа Пшемика. То було політичне вбивство, Пшемик був сином опозиціонерки. Ми всі втекли зі школи на його похорон. Дирекція замкнула двері, щоб ми того не зробили, та… навіщо ж вікна? То був величезний прояв патріотизму.
А за півтора року було замордовано отця Єжи Попєлюшка. Того разу ми просто не пішли до школи. Він був священиком у сусідній парафії. Знала його з меси за вітчизну – тоді костьол був оплотом патріотизму у всуціль комуністичному краї. Мої друзі, котрі були в його парафії, знали його також за лекціями з релігії. Отець часто грав із хлопцями в настільний теніс. Його похорони теж перетворилися на демонстрацію. Це події, які зі мною весь час.
Була дуже зворушена, коли кілька років тому вийшла друком збірка віршів Ґжеґожа Пшемика. Я робила про це репортаж для телебачення і не могла записати жодного слова, бо сльози котилися градом. Так само мене дуже схвилювала нещодавня канонізація отця Єжи Попєлюшка, хоч я й не належу до надто релігійних осіб. Очевидно, коли була на тих похоронах, то знала, що, як кажуть у Польщі, «комуна колись здохне», але не припускала, що це станеться так швидко.
Не знаю, з якими почуттями йдуть на євромайдан молоді українці. Чи вірять у зміни, у краще майбутнє України? Ті, з котрими маю справу тут, у Варшаві (українські студенти), дивляться на те, що діється в Києві, з надією і тривогою. Знаю одне. Незалежно від того, що станеться в Україні, жодна молода людина, яка нині перебуває в центрі подій, цього не забуде. Бо момент, коли народ виходить так масово виходить на вулиці, завжди показує щось важливе. І не лише владі, сусідам, іноземним спостерігачам, але й майбутнім поколінням».

Ольгa Купріян

Jak EuroMajdan wpłynie na nastolatków? Jacy będą dzisiejsi młodzi Ukraińcy, gdy dorosną?

Takie wydarzenia, jak EuroMaidan zawsze wpływają na młodych ludzi, którzy są przeważnie idealistami. Kiedy ja miałam piętnaście lat w Warszawie zamordowano maturzystę Grzegorza Przemyka. To był mord polityczny, bo Przemyk był synem opozycjonistki. Na jego pogrzeb wszyscy uciekliśmy ze szkoły. Dyrekcja zamknęła drzwi, byśmy tego nie zrobili, ale… od czego okna? To była ogromna manifestacja patriotyczna. Półtora roku później zamordowano księdza Jerzego Popiełuszkę. Tym razem po prostu nie poszliśmy do szkoły. On był księdzem w sąsiedniej parafii. Znałam go z mszy za ojczyznę, bo wtedy kościół był taką ostoją patriotyzmu w mocno jednak komunistycznym kraju. Moje koleżanki i koledzy, którzy byli z jego parafii znali go także z lekcji religii. Z chłopakami grał często w ping ponga. Jego pogrzeb też był rodzajem manifestacji. I to są wydarzenia, które we mnie tkwią cały czas. Kiedy kilka lat temu ukazywał się drukiem tomik wierszy Grzegorza Przemyka – czułam wielkie wzruszenie. Robiłam o tym reportaż do telewizji i nie mogłam nagrać ni słowa, bo łzy mi leciały. Tak samo wielkie wzruszenie czułam, gdy niedawno kanonizowano księdza Jerzego Popiełuszkę, choć nie jestem osobą zbytnio religijną. Oczywiście wtedy, gdy byłam na tych pogrzebach wiedziałam, że (jak to się w Polsce mówi) „komuna kiedyś zdechnie”, ale nie przypuszczałam, że runie tak szybko. Nie wiem z jakimi uczuciami idą na EuroMaidan młodzi Ukraińcy. Czy wierzą w zmiany, czy wierzą w lepsze jutro Ukrainy? Ci, z którymi mam do czynienia tu w Warszawie (ukraińscy studenci) patrzą na to co dzieje się w Kijowie i z nadzieją i z niepokojem. Wiem jedno. Cokolwiek się nie stanie na Ukrainie, to te wydarzenia, dla każdego młodego człowieka, który znajdzie się w ich centrum, będą w nich tkwić. Bo moment, w którym naród wychodzi tak tłumnie na ulicę – zawsze pokazuje coś ważnego. I to nie tylko władzom, sąsiadom, obserwatorom zagranicznym, ale i przyszłym pokoleniom.

źródło: http://litakcent.com/2013/12/10/malgozhata-karolina-pekarska-molod-coho-ne-zabude/